Готова їжа в пакетах: як переселенка на Полтавщині будує бізнес

Війна позбавляє людей права на майбутнє. Задуми розбиваються об невизначеність наступного дня, а збудувати й втілити плани стає не меншим викликом, аніж просто вижити. Тетяну Чернікову війна двічі позбавила домівки, проте жінка змогла створити й зберегти власну справу. Нині підприємиця мешкає на Полтавщині й розбудовує бізнес, адаптуючися до нових умов. Її готова їжа вже зараз допомагає військовим та людям на деокупованих територіях.

Залишивши у 2016 році Донецьк, Тетяна Чернікова переїхала до Харкова та разом із сестрою заснувала фермерське господарство Green for you, яке спеціалізувалося на вирощуванні мікрозелені. Повномасштабна війна змусила підприємицю переорієнтувати виробництво під потреби воєнного часу й почати виготовляти консервації та готову їжу в пакетах для екстремальних умов життя.

ЗМІСТ розповідає історію створення власного бізнесу переселенкою, яка попри війну шукає шляхи до розвитку й розбудови справи у селищі на Полтавщині. 

Життя на Донеччині та переїзд до Харкова

Тетяна Чернікова народилася в Горлівці й до 2016 року мешкала в Донецьку. Там вона створила сім’ю, народила дитину й будувала кар’єру в менеджменті – керувала супермаркетом. Початок російсько-української війни у 2014 році став для жінки несподіванкою, проте не вибив із колії: відповідальність за родину змушувала триматися й працювати далі.

«Ми не одразу зрозуміли, що коїться. Думали, якісь заворушення, влада це припинить і все буде нормально, як і раніше. Аж потім побачили, що війна прийшла у наше місто. Друзі й знайомі якось по-дивному поводяться, стали на той бік»,– розповідає Тетяна Чернікова.

Коли сепаратистські мітинги переросли у відверте збройне захоплення влади й почалися бойові дії, родині вперше довелося сидіти в підвалі.

«Я працювала, на мені була відповідальність: за персонал, продукцію, товар. Я ходила на роботу, а моя свекруха сиділа вдома разом із дитиною. Під час обстрілів, коли всі ховалися до підвалу в магазині, я бігла нагору дивитися, куди воно летить, бо там внизу мій дім із рідними».

Спочатку з Горлівки у 2014 році виїхала сестра, а за два роки й сама Тетяна Чернікова. Окупаційна влада розгорнула масштабну інформаційну кампанію для впливу на місцеве населення, аби посіяти сумніви й створити ментальну перепону для спілкування з жителями інших областей України.

«У мене вже повинна була з’явитися друга дитина, і ми вирішили виїжджати з Донецька. Покликала до себе сестра, яка була на той час у Харкові. Я подумала: я сильна,  впораюся,  їду. Прибувши до Харкова, я відчула, що чимало людей хочуть нам допомогти».

Родина оселилася в селі Мовчани під Харковом, орендувавши будинок із земельною ділянкою, та вирішила започаткувати бізнес.

Шлях сестер до власної справи

Стартового капіталу для бізнесу не було, однак Тетяні та її сестрі Валентині це не завадило брати участь у тренінгах та програмах для розвитку бізнесу, а згодом написати свій перший бізнес-план. Фінансування одразу не знайшли, однак отримали менторську підтримку: дізналися, як промоніторити ринок, що потрібно для початку роботи.

«Ментори проєкти нам сказали: не думайте, що якщо у вас немає грошей, то нічого не вийде. Якщо є дійсно дієвий бізнес-план, якщо ви вірите в успіх, ми вас підтримаємо». 

Сестри вирішили вирощувати мікрозелень – городину, яку збирають після пророщування насіння до стану проростків. Так народився проєкт фермерського господарства. 

Перший парник був невеликим, проте з часом з’явилася можливість розширити потужності. Завдяки програмі «Рука допомоги» збудували нову теплицю для вирощування зелені, провели туди опалення, а згодом впровадили автоматизацію управління процесами освітлення, поливу та обігріву. 

«З мікрогріну ми робили салатні мікси різні за смаками – для любителів гостренького, дітей та спортсменів – і продавали в супермаркетах Харкова. Серед наших клієнтів були всеукраїнські торговельні мережі». 

Бізнес-партнерки продовжували брати участь у програмах для розвитку бізнесу. Бажаючи розширити потужності, написали новий бізнес-план, який передбачав не тільки вирощування зелені, а й виробництво заправок для салатів. 

«Нам потрібна була кухня, де ми могли виробляти продукти з нашої лінії продукції для здорового харчування. Написали бізнес-план, направили його в програму USAID Агро й нас підтримали. Нам надали обладнання для професійної кухні, щоб ми могли виробляти широкий асортимент продукції. На початку 2021 року ми почали отримувати більшість обладнання». 

Початок повномасштабної війни поклав край планам на розширення бізнесу. Тетяна Чернікова пригадує, що, подолавши перше збентеження, вони з сестрою змогли швидко зорієнтуватися. Працювати далі було небезпечно, але залишати справу остаточно не хотіли.

«Теплиця була повна зелені, ми розуміли, що реалізувати її зараз не зможемо. Але це наша праця, ми не змогли її покинути. Тому їздили на теплицю й збирали врожай під обстрілами. Було страшно. Зелень збирали, але куди її подіти? Вирішили роздавати людям. Для цього знайшли кухні волонтерів у Харкові, щоб годувати людей у бомбосховищах, метро, лікарнях. Навіть жартували: хай заздрять наші вороги, бо ми своїх людей і захисників годуємо ресторанною їжею, адже мікрогрін подають в ресторанах».

Не обмежившися постачанням продукції, сестри почали допомагати готувати на волонтерських кухнях Харкова. Тим часом діти й мама Тетяни Чернікової були вдома, ходили до укриття їхньої 5-поверхівки й спостерігали, як сусіди потроху виїжджають у безпечніші місця. Так минули два тижні, аж поки не назріло рішення евакуюватися. Вирішили їхати до Оржиці, де мешкали знайомі, які вже допомагали родині у 2014 році. Вони поступилися переселенцям власним будинком, переїхавши до іншого.

Готова їжа у пакетах: нове життя бізнесу на Полтавщині

Навесні родина прибула до Оржиці. Шлях із Харкова до селища неблизький – понад 300 км. Проте це не завадило релокувати підприємство й продовжити роботу на новому місці. 

Трохи обжившись, Тетяна Чернікова звернулася до влади по допомогу. Їй показали наявні в комунальній власності громади приміщення, а також приватні. Місцевий підприємець пішов назустріч і на пільгових умовах здав приміщення. Так вдалося орендувати місце для виробництва, куди перевезли обладнання, і продовжити роботу.

Плани на розширення асортименту довелося переглянути, бо вирощування мікрозелені та виробництво соусів відійшли на другий план у порівнянні з потребою забезпечити людей базовим харчуванням. Польові умови, відсутність електроенергії, газу, води й елементарних можливостей готувати їжу у фронтових областях – Тетяна Чернікова зрозуміла, що на часі пошук способів розв’язання саме цих проблем. Виникла ідея робити плодоовочеву консервацію та готову їжу в реторт-пакетах, які завдяки стерилізації придатні до вживання тривалий час і можуть зберігатися без спеціальних умов.

«Це пакети за армійським стандартом, військовим у таких готують їхні сухпайки. Залучили технолога, почали розробляти страви. У нас є великий автоклав. Ми готуємо їжу до напівготовності, розкладаємо по пакетах, запаюємо їх, а потім стерилізуємо в автоклаві. Виходить герметична упаковка, дуже щільна, не розірветься. Вона проходить стерилізацію й може зберігатися до двох років – як консервація у скляних і жерстяних банках».

Тетяна Чернікова розповідає, що асортимент вирішили зосередити на українських стравах, які переважно готують вдома: гарніри, закуски, джеми, солодощі. Готову їжу в пакетах для екстремальних умов продають через власний сайт Green for you Food. Також її постачають волонтерським та благодійним організаціям, які закуповують продукти для військових і цивільних на деокупованих територіях або в зонах воєнних дій.

«Основна страва, закуска й десерт. Десерт у нас в таких маленьких пакетах, щоб можна було буквально два бутерброди зробити й не було потреби банку десь зберігати. Це розраховано на разовий прийом їжі. Бійці йдуть на позицію, вони кладуть за пазуху цей пакет, він розігрівається, а потім вони відкривають і їдять. У нас не просто консерви – це домашня готова їжа. Своє тепло, турботу, свою подяку й пошану до наших захисників ми вкладаємо в ці пакети».

Починали працювати з огірками, які солили в банках, та кабачками, із яких робили ікру й укладали до маленьких пакетів. Далі розпочали виробництво каш: гречаної, рисової, пшеничної – з м’ясом, грибами, овочами. Згодом в асортименті з’явилися голубці. Улітку на джеми переробляли ягоди.

Підприємиця закуповує сировину у фермерів, які надають сертифікати якості продукції. Також приймає на перероблення городину від жителів громади.

У планах підприємиці запустити в роботу додатковий цех продукції, бо Україна як ніколи потребує ініціативних людей, чиє бажання будувати нове й розвиватися перемагає страх і розпач від невизначеності майбутнього.

Відео – Євген Чорний, Олена Стаднік

Випущено за підтримки ERIM – Equal Right & Independent Media

Посилання на статтю