Історія

Автор

Валерій Моісєєв

Тетяна Чернікова після 2014 року вже двічі вимушено змінила місце проживання. Спочатку з сім’єю поїхала з окупованого Донецька до Харкова. А після початку повномасштабного вторгнення переїхала до Оржиці Полтавської області.

У Донецьку вона була директором супермаркету. Маючи освіту менеджера-економіста, про початок своєї справи не думала. Зайнятися бізнесом Тетяну змусили обставини. Налагоджувати життя у Харкові було дуже складно. Грошей, які заробляли її та сестри чоловіки, вистачало лише на найнеобхідніше. Знайома, аби підтримати їх, дала невелику теплицю на 18 квадратних метрів, яку поставили на ділянці землі, що орендувалася. Тоді Тетяна із сестрою задумалися про розвиток тепличного господарства.

 

Мінсоцполітики разом зі Світовим банком у 2016 році розпочало реалізацію проєкту «Рука допомоги», розрахованого на внутрішньо переміщених осіб. Сестрам удалося взяти безвідсотковий кредит на три роки. Завдяки йому збудували сучасну теплицю на 300 кв. м. Найняли робітників. Працювали у своїх оборотних коштах, докуповували нове обладнання, розширювалися. За три роки шляхом сплати обов’язкових податків повернули кредит і вже перед широкомасштабною війною сягнули рівня стабільності.

Тетяна Чернікова із сім’єю

Сестри вирощували мікрозелень. Справа виявилася успішною, обсяги постачання продукції зростали. Вирощували близько 20 видів зелені, до 500 кг на місяць. «Це досить багато, ми були великими виробниками в Україні», – каже Чернікова.

Згодом підприємниці вирішили зайнятися додатково переробленням органічної зелені на соуси та салатні заправки. Незадовго до широкомасштабної війни за допомогою програми USAID AGRO отримали нове обладнання для професійної кухні, але не встигли навіть його розпакувати.

Харків перебував під постійними обстрілами, бої йшли недалеко від міста. Тетяна, у якої двоє маленьких дітей і мама похилого віку, вирішила переїхати в селище міського типу Оржиця, де її сім’ї запропонували порожнє житло. Додатковим аргументом для переїзду було те, що іноземний інвестор нового обладнання вимагав вивезти його на безпечну територію.

Сімейне тепличне господарство, яке знаходиться у селі Мовчани, за півтора кілометра від Харкова, на щастя, не постраждало від обстрілів. Виробництво мікрозелені у Харкові продовжує розвивати сестра Тетяни та її партнер з бізнесу.

Після переїзду Тетяна розпочала новий вид діяльності – виробництво плодоовочевої консервації та готових страв у реторт-пакетах. Причиною такого вибору вона називає те, що в умовах війни багатьом людям потрібна саме готова їжа, тому що немає умов для її приготування.

 розпитало Тетяну Чернікову про роботу на новому місці.

Як ви знайшли виробниче приміщення?

– Коли я приїхала до Оржиці, одразу пішла до сільради, розповіла про себе, про свої плани. Попросила допомогу з приміщенням. Мені показали, що є у комунальній власності. Це були закриті дитячі садки та школи. Щоби запустити в них харчове виробництво, потрібно було провести серйозні ремонти, підвести необхідні комунікації. Тоді мене познайомили із власником кафе, яке ми взяли в оренду.

У ньому ми працюємо вже півтора року, зробили внутрішній туалет, як потрібно за санітарними правилами, роздягальні для персоналу, встановили допоміжні вхідні двері.

 

Виробництво вареників

До виробництва готових до споживання харчових продуктів пред’являються суворі санітарні правила. Що із цим у вас?

– Ми виконуємо все, що вимагає законодавство у сфері безпеки харчових продуктів, зразки продукції передаємо у лабораторії, у нас є необхідні експертні висновки щодо безпеки нашої продукції для споживання, розроблена документація НАССР (НАССР є визнаною у всьому світі методикою забезпечення безпеки харчових продуктів.).

Маркетинг та просування продукції

Ви брендуєте не лише свою продукцію, а й увесь бізнес. Навіщо це вам?

– Green For You – це материнський бренд. Ми зареєстрували його з сестрою, ще коли вирощували мікрозелень. Він для нас означає не лише вузьке розуміння «зелень для тебе», а й «зелений» світ, «зелений» підхід до життя та бізнесу. Коли я почала займатися консервацією, ми розширили марку до Green For You.Food. Хотілося показати, що цінності зберігаються самі, але тепер «зелений» підхід ми застосовуємо під час виробництва харчових продуктів. Зараз ми дійшли висновку, що марку краще зробити коротшою і сфокусованішою, тому почали перехід до Food For You.

А ще у нас є марка GREEN-LANDIYA. Це наша громадська організація. Коли ми вирощували мікрозелень, активно спілкувалися з дітьми із синдромом Дауна. У процесі виникла ідея створити абілітаційний центр (абілітація – лікувальні, педагогічні, психологічні та соціальні заходи, спрямовані на пристосування людей до життя в суспільстві. – ) для людей з інвалідністю. Спочатку «Грін-Ландія» була націлена на відповідальне споживання, здорове харчування, жіночий спорт, соціальне підприємництво, сіті-фермерство. З початком повномасштабної війни довелося все це відкласти та займатися доставкою гуманітарної допомоги, продуктів та ліків людям з інвалідністю, виробництвом безглютенових продуктів тощо.

Наразі «Грін-Ландія» відкрила п’ять центрів для підтримки жінок та дівчат у Харківській області, надає послуги психологів, юриста, проводяться різноманітні заходи, організований соціальний супровід маломобільних людей.

У вас є досить широкий асортимент продукції. Від чогось уже довелося відмовитись?

– Мені дуже хотілося навчитися зберігати знамениті полтавські вареники. Думали, що цьому допоможе закачування в упаковку харчового газу. Але результат мене мало задовольнив. Строк зберігання був лише до двох тижнів, до того ж вареники були не такими пухнастими, якими мені хотілося донести їх до споживача. Тому в упаковці вареники більше не виготовляємо, тільки виконуємо замовлення, що надходять через інтернет, коли продукт швидко потрапляє до споживача.

Продукція Тетяні Чернікової

Які ви використовуєте канали збуту?

– Інтернет-магазин зараз – основний канал продажу. В середньому це 15-20 замовлень на тиждень, вартістю до 1000 грн. Закуповують продукцію також волонтери та громадські організації. Підтримуємо запас продукції на складі, оскільки вже приблизно знаємо обсяги та структуру продажів. Якщо ж надходить велике замовлення, спеціально готуємо продукцію під нього.

Беремо участь у виставках, у Сорочинському ярмарку – постійно шукаємо нових партнерів, особливо оптових. Їх наявність дозволить краще прогнозувати обсяги продажу та удосконалювати систему виробництва.

Ви досить активні у соцмережах, підтримуєте кілька ресурсів. Хто це робить?

– Мені хотілося б більше робити у цьому напрямку, але поки що немає можливості. Робимо все самі, основну роль у цьому відіграє мій чоловік. Зараз мені трохи допомагає маркетингове агентство. Зокрема, вони розробляють для нас нову етикетку для продукції, завдяки якій підвищаться шанси потрапити на полиці магазинів. Поки що багато ритейлерів не хочуть брати нашу продукцію навіть на реалізацію, бо побоюються бути звинуваченими у продажу «волонтерки». Хоча на нинішній етикетці вказано і торгову марку, і виробника. Нам кажуть, що ніхто не вчитуватиметься у написане.

Персонал та фінансування бізнесу

Який у вас штат?

– П’ять співробітників. Серед них є місцеві жителі, але я намагаюся брати на роботу внутрішньо переміщених осіб, щоб підтримати їх. В Оржицькій громаді зараз працюють практично лише ферма та молокозавод.

Технолог у нас працює дистанційно. Ми постійно консультуємося з ним, надсилаємо зразки, корегуємо рецептури. Звісно, хотілося б мати такого фахівця у штаті, але тут його неможливо знайти. На щастя, серед ВПО вдалося знайти штатного бухгалтера.

Що ви можете сказати про рентабельність свого бізнесу?

– Вона дуже залежить від обсягу продажів. Рік тому були великі замовлення від організацій та волонтерів, ми працювали у дві зміни та не встигали виконати все вчасно. Наразі таких замовлень менше, бо харчування військових непогано налагодило Міноборони. Інтернет-продаж поки не набрав помітних оборотів. Тому нині рентабельність нижча за ту, що була раніше.

Ви активно використовуєте грантову допомогу.

– Так, я намагаюся користуватись усіма можливостями для отримання фінансування, грантів, які пропонують міжнародні організації та український уряд. Ці кошти дуже допомагають нам. Можливостей багато, намагаюся їх не упускати, але часто просто не вистачає часу. Потрібний був би окремий менеджер, але про це можна лише мріяти.

 

Останню за часом допомогу я отримала від програми TalentA компанії Corteva Agriscience. Я брала в ній участь двічі. Вперше здобула лише дорогоцінні знання, але конкурс на фінансування не виграла. Вдруге вже під час війни вдалося отримати й фінансування. Часто донорам простіше дати підприємцям якесь обладнання – одразу видно результат їхньої роботи. Однак TalentA надала нам допомогу у збільшенні потужності мережі електропостачання.

Це був довгий шлях, процедура підключення до електромереж потребує багатьох погоджень. Я не змогла вчасно відзвітувати за витрачання грошей, але компанія з розумінням поставилася до цього. Днями підключення нарешті має відбутися, це дасть нам можливість збільшити обсяги виробництва.

Після перемоги ви збережете бізнес в Оржиці?

– За нинішніх умов складно щось планувати на тривалий строк. Я дуже хочу, щоб у моєї родини був знову свій дім, але де він буде – не можу сказати. Харків – місто, яке вже запало в душу, там було дуже добре моїм дітям, але повернутися поки що я не можу з міркувань безпеки.

 

Як переселенка розбудовує бізнес в умовах війни

24 лютого вони були єдиними з постачальників, хто привіз уранці продукцію до супермаркетів Харкова. Тетяна Чернікова та її сестра Валентина — співзасновниці сіті-ферми з вирощування мікрозелені та підприємства з виробництва харчових продуктів в пакуванні тривалого зберігання Green for You.  Це готові супи, борщі, гарніри та десерти.

У 2016-му, переїхавши з Донецька до Харкова, пані Тетяна вирішила, що потрібно розвивати власну справу. Що, як і яким коштом — вони з сестрою не знали. Але, врешті, за два роки “виросли” в солідного постачальника мікрогріну в найбільші супермаркети міста.

Плани, перспективи, навчання. Усе це захопило їх і винесло на хвилі підприємництва. Але 2022-й став роком, коли вони вдруге втратили майбутнє через війну. Тоді, у 2014-му, пані Тетяна не вірила, що доведеться їхати. А цього разу — усвідомила всю неминучість і жах реальності. 

Джерело: особистий архів Тетяни Чернікової

“Рубрика” розповідає історію переселенки, яка попри друге позбавлення домівки через війну розбудовує бізнес та шукає шляхи розвитку в невеликому селищі на Полтавщині, де створює готові страви за військовою технологією.

“Донецьк — Харків”: дорога тривалістю у два роки

Сьогодні Тетяна Чернікова з родиною мешкає в селищі Оржиця на Полтавщині. Переїхала сюди з Харкова після початку повномасштабного вторгнення. А до Харкова — з окупованого Донецька. Війна вже вдруге змушує її шукати новий дім. Тоді, у 2016-му, перебравшись із Донбасу, вона з сестрою Валентиною вирішила, що працювати потрібно тільки на себе. Ні досвіду ведення власної справи, ні капіталу для інвестування у жінок не було. Вони мали тільки бажання розвиватися, стати на ноги та започаткувати сімейний бізнес.

“Родом я з Горлівки. Вийшла заміж, переїхала в Донецьк. Там народилися мої діти, там я працювала керівницею супермаркету. Події 2014-го я взагалі не сприйняла серйозно спочатку. Я була така зайнята: в мене робота, новонароджена дитина. Думала, що наша влада все залагодить, і конфлікту не буде. А потім — коли військові дії вже почали у Слов’янську відбуватися — мені стало тривожно на душі”.

Події розвивалися швидко — війна прийшла і в Донецьк. Сестра з сім’єю майже одразу виїхали до Харкова. А родина Чернікових жила під обстрілами ще два роки. Мережу магазинів, де працювала жінка, закрили. Грошей практично не було. То були скрутні часи. Подружжю доводилося винаймати квартири в різних районах міста — там, де менше стріляють, — і постійно переїжджати. Пані Тетяна згадує:

“У 2016-му році я знову була вагітна. І в якийсь момент зрозуміла, що не хочу, щоб мої діти жили там. Нормою життя стали люди з автоматами на вулицях. Ми не могли вільно себе почувати. Сестра ж розповідала, що в Харкові все зовсім по-іншому — там мирне спокійне життя. Тому відразу після народження другої дитини ми наважилися їхати”.

Жінка говорить, що її шокувало, як тепло зустріли їх на новому місці. Люди допомагали, цікавилися, чи щось потрібно, підтримували. Спочатку дві родини облаштувалися разом — сестра з чоловіком прийняли їх на орендованій квартирі. І практично відразу жінки почали думати, чим займатися далі. Їм хотілося започаткувати, хоч і невеликий, але власний сімейний бізнес. 

“Дівчата, все вийде! У вас прекрасна ідея”

У сестер не було грошей на активний і впевнений старт. Але вони вірили, що фінанси знайдуться, якщо ідея достойна, обґрунтована. І, якщо сильно хотіти втілити її в життя. На той момент Тетяна й Валентина планували вийти на агроринок.

“Отож, ми стали вивчати ринок: що є, хто постачальники, де що вирощується, як споживається. Ходили по ринках, супермаркетах, досліджували й роздріб, і гуртівні — моніторили буквально все. І тоді зрозуміли, що у нас є шанс у сегменті мікрозелені. Подумали, що саме цим продуктом можемо здивувати людей, плюс — поріг входу в ринок не такий високий”, — ділиться Тетяна.

Мікрозелень — це молоді паростки овочевих рослин і трав. Їх збирають одразу після того, як виросли перші два листочки. Використовуються як смакові та естетичні інгредієнти для страв. Тетяна і Валентина зрозуміли, що на ринку є вільна ніша на таку продукцію, і це — їхній шанс.

Джерело: Фейсбук-сторінка Green for You

Звичайно, сестрам, крім фінансів, не вистачало й знань. Адже до цього моменту жодна з них не мала досвіду відкриття й ведення власної справи. Вони знайшли 10-денну програму, де їм могли допомогти заповнити цю прогалину — і пішли вчитися. 

“То була тренінгова програма для підприємців-початківців від одного з фондів. Там ми написали свій перший в житті бізнес-план. Тоді ж ми й зрозуміли, що будемо починати з вирощування мікрозелені — це не так складно й затратно, як інші варіанти сільськогосподарського виробництва. Фінансової підтримки ми не отримали, але нас заохотили до розвитку ментори проєкту. Нам сказали: “Дівчата, все вийде! У вас прекрасна ідея”.

Тетяна ділиться, що найскладнішим все ж було питання грошей — у сестер не було фінансової подушки, аби вкласти у бізнес. Крім того, потрібно забезпечувати дві родини: винаймати квартири, якось жити у великому місті. Але так вийшло, що знайшлася подруга, яка запропонувала їм свою невелику теплицю у використання. 

Джерело: особистий архів Тетяни Чернікової, фото — видання “Накипело”

“Ми взяли в неї тепличку, орендували під Харковом будинок із земельною ділянкою. Буквально 30 соток землі там було, але вже непогано для початку. І так почали вирощувати мікрогрін. Це було влітку 2018-го”. 

Згодом жінки виграли грант на будівництво ще однієї теплиці й мали змогу розширити виробництво до більших масштабів. Але технологія виявилася не такою вже й простою — тим паче для початківців без досвіду. Виростити щось одноразово — це одне, а от налагодити стабільне виробництво, підтримувати асортимент, обсяг, безперервність вирощування — це зовсім інша справа. Але з часом сестри опанували цю науку. 

Джерело: особистий архів Тетяни Чернікової, фото — “Укрінформ”

Жінки налагодили цілорічне вирощування мікрозелені: обладнали теплиці системами опалення, впровадили автоматизоване управління процесами освітлення, поливу, обігріву.

Сестри постійно шукали, де і в кого можна повчитися. Поїхали в школу тепличного господарства у Хмельницький. Потім познайомилися з виробником мікрогріну, який поділився досвідом та навчив їх вирощувати мікрозелень у промислових масштабах. 

“Коли виробництво продукції уже більш-менш налагодилося, ми пішли до власників харківських ресторанів та запропонували їм нашу продукцію. Вони вже розуміли, що це таке, і замовляли в нас салатні мікси для декору страв. Але нам хотілося більшого — вийти в супермаркети”, — говорить пані Тетяна.

Джерело: Фейсбук-сторінка Green for You

Тетяна згадує, як вперше побачила на поличці великого магазину свою продукцію. В голові промайнуло: “Вау! Нас взяв такий крутий супермаркет!” І цей успіх мотивував сестер на подальші кроки.

Джерело: особистий архів Тетяни Чернікової

Підприємиці почали поступово заходити в інші мережі супермаркетів, пропонуючи для продажу салатні мікси з різним складом і смаками. Досить швидко всі великі мережі харківських супермаркетів стали їхніми клієнтами. Крім того, продукція “Green for You” була представлена і в національних мережах продуктових магазинів.

“Наприкінці 2022-го року ми продавали близько 500 кілограмів продукції на місяць. Для виробника звичайної зелені це — небагато, але для мікрогріну такі обсяги — дуже великі”.

Джерело: Фейсбук-сторінка Green for You. Мікрогрін редису

Наступним кроком для бізнес-партнерок було розширення асортименту й відкриття лінії з виробництва заправок для салатів. Вони написали бізнес-план та виграли грант від USAID Агро. Їм надали кошти на встановлення професійної кухні для виготовлення ширшого асортименту продукції. 

“У 2021-му ми написали заявку, нас підтримали. На початку 2022-го року ми вже почали отримувати обладнання, винайняли приміщення, зробили там ремонт. Були готові до початку виробництва. Але події в лютому все змінили”, — розповідає Тетяна.

“Це саме той час, коли ми можемо допомагати людям”

24 лютого зникли всі плани, знову тріснуло по швах налагоджене життя. Вдруге родини сестер переживали війну. Але жінки швидко зорієнтувалися та почали діяти. Тетяна згадує:

“Перший день ми перечекали. А на другий поїхали подивитися, що там лишилося. Опалення вимкнули, та все ж теплиця ще не зовсім замерзла. Те, що залишилося, ми стали зрізати, пакувати й повезли в супермаркети. Мені здається, всі там були приголомшені, нам сказали: «Ви перші, хто за весь день приїхав із постачальників»”. 

Проте далі вже замовлень ніхто не робив. Але викидати плоди своєї праці сестри не хотіли. Вони збирали урожай під обстрілами, хоч і було дуже страшно, та відвозили його на волонтерські кухні.

“Багато ресторанів — наших клієнтів — стали волонтерськими хабами. Вони почали готувати їжу й розвозити її у бомбосховища, метро, військовим, у лікарні. Їм ми й постачали нашу зелень. Нехай люди їдять вітаміни — можливо, їм стане хоч трохи краще від цього”.

Спершу жінки розвозили зелень, а згодом і самі стали волонерити на кухні. Багато хто виїхав — рук не вистачало. Тому вони вирішили так допомагати. Доки Тетяна волонтерила, її діти й мама сиділи в бомбосховищі. Сусіди виїжджали, і все менше людей — особливо з дітьми — лишалося в місті. Тому через два тижні вони теж вирішили евакуюватися з Харкова. Поїхали в селище Оржиця на Полтавщині — там жили знайомі, які допомогли сестрі Валентині у 2014-му виїхати з Донецька. 

Так Тетяна з дітьми й чоловіком переїхали на нове місце. Сестра ж із родиною лишилася в Харкові. Валентина й зараз продовжує займатися теплицями та волонтерить. Ще до повномасштабної війни сестри започаткували громадську організацію “Грінландія”, яка займається підтримкою родин, де є діти з інвалідністю. Вони навчають дітей із синдромом Дауна вирощувати мікрогрін та готували легкі страви із зелені.

Джерело: Фейсбук-сторінка Green for You. Навчання для дітей із синдромом Дауна

“Коли почалася війна, ми зрозуміли, що це саме той час, коли ми можемо допомагати людям. І Валя залишилася в Харкові — розвиває нашу організацію та підтримує роботу теплиць. А я переїхала до Оржиці й тут налагоджую виробництво”.

“Ми самі переселенці зі стажем”. Готові страви: новий напрямок розвитку Green for You. Food

Приїхавши до Оржиці, Тетяна майже одразу звернулася до місцевого керівництва за допомогою в пошуку приміщення. Вона вирішила перевезти обладнання, яке вони закупили на грантові кошти, й налагодити виробництво тут. Приміщення знайшли та орендували на пільгових умовах. Поставили лінію для виробництва. Але про соуси вже не було й мови — зараз це не на часі. 

Джерело: фото з архіву Тетяни Чернікової

“Ми самі переселенці зі стажем, тому чудово розуміємо, як воно живеться під обстрілами, без газу, світла, води. І, коли я думала, яку продукцію виробляти, то вирішила обрати те, що може допомогти людям у такі скрутні часи. Це — готова їжа в пакуванні для тривалого зберігання. Готові супи, гарніри, десерти та все інше, що можна просто розігріти у окропі.”

Джерело: фото з архіву Тетяни Чернікової

Готова їжа в реторт-пакетах завдяки стерилізації придатна до вживання тривалий час. Зберігатися може навіть без спеціальних умов. Тетяна говорить, що ці консерви розроблені за військовими стандартами — саме в таких зберігаються й сухпайки.

“Ми доводимо страви до напівготовності, запаковуємо в ці пакети, і далі — через автоклав вони проходять стерилізацію. Таким чином, їжа в них може зберігатися до двох років. По суті, це схоже на домашню консервацію. Наприклад, у нас є лінійка джемів, яблучний сік, кабачкова та бурякова ікра, солоні огірки. Також ми робимо й основні готові страви: рисова, гречана каші, голубці з грибами та з м’ясом, вінегрет, вареники”, — пояснює пані Тетяна.

Джерело: фото з архіву Тетяни Чернікової

Green for You. Food зосередилися на традиційних українських стравах. Почали працювати вже з початку літа 2022-го року — коли відкрився сезон овочів, і пішли перші огірки й кабачки. Їх закуповували в населення й тестували технологію, відпрацьовували рецептуру. Далі вже почали виробляти готові каші, голубці, джеми. 

В основному Тетяна орієнтується на благодійні, волонтерські, громадські організації, які закуповують такі продукти, аби роздавати людям як гуманітарну допомогу. Також їжу продають і через власний сайт. Тетяна ділиться, що зараз їхня задача — розвивати маркетинг і розповідати про себе людям:

“Такий продукт має право на те, щоб про нього знали. Ми працюємо з дизайнерами, розвивати сайт, соціальні мережі. Наша задача — вийти на роздрібного покупця. Тому що в сучасних умовах кожен українець шукає можливості для забезпечення себе необхідним для екстремальних умов. А наша продукція саме для цього й створена”.

Джерело: фото з архіву Тетяни Чернікової

Пані Тетяна планує розширення, запуск нового цеху, налагоджує роботу з торговими мережами. Говорить, що зараз роботи багато, як ніколи. Адже хто допомагатиме українцям, як не ми самі.

Стаття була підготовлена за сприяння Institute for War and Peace Reporting

Посилання на статтю

Сім’я з Донецька налагодила на Полтавщині випуск домашніх готових страв тривалого зберігання, які виручають не тільки бійців ЗСУ, але й людей на деокупованих територіях

Родині Чернікових з Донецька довелося двічі втікати від “русского міра”: спочатку вона перебралася до Харкова, а рік тому — на Полтавщину, де налагодила випуск готових страв у реторт-пакетах, які волонтери доставляють на фронт, у зони активних військових дій та на деокуповані території.

— Готові страви у таких пакетах можуть два роки зберігатися без холодильника й не втратять смакових якостей. Їжу дуже легко розігріти: досить покласти прямо в упаковці в каструлю з гарячою водою чи на нагрівальний прилад. Мені розказували, що хлопці на передовій, коли немає можливості розвести вогонь, просто кладуть пакети з їжею за пазуху і під одягом вона нагрівається до комфортної температури, — розповідає Телеграфу Тетяна Чернікова, власниця мініпідприємства Green For You Food. — Вона також дуже виручає людей в зонах активних військових дій і на деокупованих територіях. Волонтери возять нашу продукцію саме на схід, де відсутні газ та електрика і важко з продуктами. Тож ми працюємо на Перемогу на своєму фронті.

Готові страви української кухні пристосовані до тривалого зберігання

Тетяна Чернікова — двічі біженка. Перший раз вона з чоловіком, маленькою донькою та новонародженим сином у 2016 році втекли від “русского міра” з Донецька. Раніше з Горлівки до Харкова виїхала її сестра Валентина Денисенко. Тому вагань у Тані, куди евакуюватися, не було. Незабаром після цього жінки організували на новому місці сімейний бізнес з вирощування мікрозелені. Справа виявилася успішною, обсяги постачання продукції зростали, й сестри вирішили зайнятися додатково переробленням органічної зелені на зелені соуси та заправки до салатів. Незадовго до широкомасштабної війни за підтримки програми USAID AGRO вони отримали нове обладнання для кухні. Але навіть не встигли його розпакувати.

— У перші дні наступу російських військ ми не знали, що робити з зеленню, куди її збувати, — пригадує Тетяна. — Привозимо в магазини, а нам кажуть: “Кому це зараз потрібно? Сьогодні потрібні овочі для борщового набору, у вас є?” Тоді харків’яни масово виїжджали з міста, а ті хто залишався, скуповували крупи та консерви, і попиту на наш товар не було. Та це ж наша праця! Ми з Валею проїжджали під обстрілами через блокпости, щоб зібрати та розвезти продукцію по волонтерських кухнях. До речі, ми її пакували так само, як і для ресторанів та супермаркетів, — у пластикових боксах, по 200-300 грамів. До супермаркетів раніше постачали салатні мікси, а для ресторанів — кожен вид окремо. Загалом вирощували близько 20 видів мікрогріну, до 500 кілограмів на місяць. Це досить багато, ми були великими виробниками в Україні, хоча й конкурентів у нас було достатньо.

Сімейне тепличне господарство Green For You (“Зелене для тебе”), яке знаходиться у селі Мовчани, що за півтора кілометра від Харкова, на щастя, не постраждало. Виробництво мікрогріну в Харкові наразі продовжує розвивати сестра Тетяни та її партнерка по бізнесу, Валентина Денисенко. А родина Чернікових рік тому релокувала виробництво до селища міського типу Оржиця Лубенського району Полтавської області.

— В Оржиці нас прийняли знайомі, які у 2014 році прихистили нашу родину на кілька місяців, і ми дуже вдячні їм за це, — розповідає Тетяна. — Це будинок їхньої мами, яку діти забрали до себе, щоб надати нам житло. Сказали, що ми можемо жити тут до кінця війни. Та ніхто не знає, коли це буде… Вже тут я започаткувала новий напрямок діяльності — виробництво плодоовочевої консервації та готових страв у реторт-пакетах, які є альтернативою скляній і металевій тарі.

Найскладніше, каже моя співрозмовниця, було знайти саме упаковку. Підприємство в Харкові, яке її виготовляє, через обстріли змушене було призупинити виробництво. Та коли знову запрацювало, Тетяна Чернікова закупила там першу партію. З пошуком приміщення в Оржиці допомогла місцева влада. Свій вибір підприємиця зупинила на приміщенні кафе. Встановивши універсальне обладнання для професійної кухні, взяла на роботу працівниць, запросила технолога для розробки рецептур та підготовки технічної документації.

Закінчення підготовчих робіт до запуску виробництва збіглося з сезоном збору врожаю. Тож переселенці оголосили про закупівлю у жителів громади сезонних ягід, фруктів та овочів для перероблення. Місцевим жителям це неабиякий допоміжний заробіток, бо залишки городини є в кожному домогосподарстві, а от можливості збуту майже немає.

— І мені було вигідно, адже нікуди не доводилось їхати за сировиною, витрачатися на пальне, — посміхається Таня. — Усе свіже, екологічно чисте, запашне, якраз те, що треба, для виготовлення страв домашньої кухні.

Звісно, не все з першого разу вдалося. Були проблеми, доки підібрали оптимальні умови стерилізації в автоклаві. Та, зрештою, готові страви української національної кухні за найкращими рецептами були пристосовані до тривалого зберігання без втрати смаку й поживності.

З полтавськими варениками сталася халепа

Таня нахвалює свій товар:

— У нас дуже смачна кабачкова та бурякова ікра — лагідна й гостра. Овочі для них запікаємо. Так само й на вінегрет ідуть лише запечені овочі. Моя десятилітня донька вподобала рисову кашу з овочами з пакетів, хоча зварену вдома не любить. У каші з пакета рисинки не злипаються, її смак завжди однаковий. Це завдяки промисловому автоклаву з охолодженням. Смачні також гречана й пшенична каші, тушкована капуста з грибами, квасоля в томатному соусі, голубці.

Велика лінійка джемів, які зберігають оригінальний запах фруктів й не розтікаються, якщо намазуєш на хліб, і не переварені… Загалом продукти проходять мінімум термічної обробки, тому містять максимальну кількість поживних речовин.

Рецептуру перших страв не розробляли, бо не було замовлення. А якщо буде, то можемо і борщ готувати, й різні супи.

А ось з варениками трапилась халепа. Полтавські вареники, зварені на пару, в реторт-пакетах довго не зберігаються. Та для них знайшли інший варіант — їх стали запаковувати з додаванням харчового газу. При цьому вони не втрачають свого смаку й свіжості протягом 12 діб, якщо лежать у холодильнику. Сьогодні культовими полтавськими варениками можна посмакувати у стріт-фудах, їх можна замовити через інтернет на сторінці виробника, а також придбати у магазинах однієї з крафтових мереж у Пирятині, Лубнах та Полтаві. Якщо буде попит, то й пропозиція буде більшою. А вареники неймовірно смачні — з вишнями, сиром, картоплею, капустою.

Війна порушила всі логістичні ланцюжки, тому в асортименті продукції мініпідприємства з Оржиці немає, скажімо, баклажанної ікри, до якої додається багато солодкого перцю, цибулі й моркви. Ці всі овочі добре родять на півдні України, який частково опинився в окупації, тому минулого року ціни на них були космічними. Таня, однак, через це не переймається, бо й без того є що готувати.

Наразі мініпідприємство Тетяни Чернікової виконує замовлення організації, яка опікується дітьми з інвалідністю, й виготовляє безглютенове печиво.

Одне слово, Green For You Food — смачна готова їжа в пакетах — це універсальний виробник продукції лише з натуральних інгредієнтів, без жодних консервантів.

Підприємство Тетяни Чернікової працює поки що тільки під оптові замовлення волонтерських та благодійних організацій. Частину продукції реалізує через власний сайт. П’ять відсотків виробленої продукції віддає безплатно для ЗСУ та для гуманітарних цілей.

Ціна великого пакета з кашею чи голубцями вагою 300 грамів — 60—65 грн, овочевої ікри — 55.

“Долі біженців нікому не побажаю”

Я запитала Тетяну, коли їй було важче починати бізнес: коли вона була перший раз у статусі внутрішньо переміщеної особи, чи тепер, коли отримала його вдруге.

— Взагалі це така доля, якої не побажаєш нікому, — зітхає жінка. — До окупації я працювала директором супермаркету в Донецьку. Керувала колективом харчового виробництва, контролювала роботу пекарів, м’ясників, кулінарів, продавців… Маючи освіту менеджера-економіста (закінчила Донецький Національний технічний університет), про відкриття власної справи не думала. Зайнятися бізнесом змусили обставини. Налагоджувати життя в Харкові було дуже складно, бо у нас не було, як кажуть, фінансової подушки. Грошей, які заробляли наші з сестрою чоловіки, вистачало на те, щоб оплачувати орендоване житло, і трохи лишалося на найнеобхідніші потреби, перш за все, для дітей. Знайома, щоб підтримати нас, дала нам невеличку теплицю на 18 квадратних метрів, яку ми поставили на орендованій ділянці землі. Тоді ми з сестрою задумалися над розвитком тепличного господарства. На щастя, Міністерство соцполітики разом зі Світовим банком у 2016 році почало реалізацію пілотного проєкту “Рука допомоги”, розрахованого на внутрішньо переміщених осіб і соціально незахищених людей. Проєкт поширювався лише на три області — Львівську, Полтавську й Харківську. Нам пощастило взяти у “Руці допомоги” безвідсотковий кредит на три роки. Завдяки цьому збудували сучасну теплицю на 300 квадратних метрів. Найняли робітників. Можна сказати: нам дали вудочку, і ми почали ловити рибу. Працювали на своїх обігових коштах, постійно докуповували нове обладнання, постійно розширювались… За три роки шляхом сплати обов’язкових податків повернули кредит, і вже перед широкомасштабною війною дійшли до рівня стабільності. Планували, що у 2022 році купимо машину з холодильником, щоб возити продукцію в Київ та інші регіони. На жаль, цей план перекреслила війна.

Та все ж, якби не набутий досвід підприємництва, то зараз було б значно важче. Весь цей час ми вчилися у різних тренінгових програмах з розвитку бізнесу, знайомились з експертами, менторами та активними підприємцями. Саме набуті знання допомогли мені отримати підтримку USAID AGRO, і виграти грант на розвиток виробництва продукції.

Не можу сказати, що нам у 2022 році було легше, ніж іншим. Просто у нас є готовність до всіх поворотів долі й розуміння того, що мусимо вистояти, попри все. У нас є досвід перебування в зоні активних військових дій. Складно і під обстрілами залишатися, складно й поневірятися, жити в гуртожитках чи по спортзалах. За таких обставин багато хто опускає руки — не в кожного є сили починати життя спочатку. Нам з чоловіком, який узяв на себе багато питань по просуванню бізнесу, відступати було нікуди, бо в нас діти: шестирічний син і десятирічна донька, яких треба годувати, створювати для них нормальні умови для розвитку, а також бути для них прикладом незламності перед обставинами.

Якби нам не запропонували будинок в Оржиці, то не знаю, де ми були б сьогодні. Але однозначно, мали вивезти отримане напередодні великої війни обладнання — це було вимогою іноземних інвесторів.

Релокувавши своє мініпідприємство, ми вирішили, що продукція із зелені не на часі. Як переселенці зі стажем знаємо, як важко людям, котрі знаходяться у зоні бойових дій і не мають можливості приготувати їжу. Тому вирішили, що наразі актуальною буде готова їжа. Навіть у мирному житті це просто знахідка для туристів, мисливців, рибалок, механізаторів у полі…

Цікаво, що після 24 лютого сім’ю Чернікових кликали до себе родичі й знайомі, які залишились у Донецьку: “Ой, у вас там страшно, приїжджайте до нас”. Дехто й зараз питає, коли вони повернуться.

— У Горлівці залишилася трикімнатна квартира моєї мами, яку ми забрали з собою, у Донецьку живуть батьки мого чоловіка, які дуже скучають за внуками, — каже Тетяна. — Але я не впевнена, що зможу туди повернутися. Дуже важко буде жити поряд з людьми, які стільки років піддавалися впливу російської пропаганди. Сподіваюся, з часом вони отямляться й зрозуміють, що їх стільки років обманювали. У них є розуміння, що в росії їх ніхто не чекає. Росіяни звинувачують дончан у тому, що вони не хочуть воювати проти української армії. На тимчасово окупованих територіях триває мобілізація, чоловіків хапають на вулицях, вони переховуються. Це жахіття. Люди розгублені між світами.

Звісно, я сподіваюся на те, що над моєю рідною Донеччиною знову замайорять синьо-жовті стяги. В Оржиці ми розраховуємо на те, що виробництво працюватиме й надалі, бо цього дуже потребує громада. Та нашій сім’ї насправді хотілося б повернутися і пустити корінь саме у Харкові. Це дуже гарне, комфортне місто, яке стало рідним для наших дітей.

Журналіст Ганна Волкова

Посилання на статтю

Війна позбавляє людей права на майбутнє. Задуми розбиваються об невизначеність наступного дня, а збудувати й втілити плани стає не меншим викликом, аніж просто вижити. Тетяну Чернікову війна двічі позбавила домівки, проте жінка змогла створити й зберегти власну справу. Нині підприємиця мешкає на Полтавщині й розбудовує бізнес, адаптуючися до нових умов. Її готова їжа вже зараз допомагає військовим та людям на деокупованих територіях.

Залишивши у 2016 році Донецьк, Тетяна Чернікова переїхала до Харкова та разом із сестрою заснувала фермерське господарство Green for you, яке спеціалізувалося на вирощуванні мікрозелені. Повномасштабна війна змусила підприємицю переорієнтувати виробництво під потреби воєнного часу й почати виготовляти консервації та готову їжу в пакетах для екстремальних умов життя.

ЗМІСТ розповідає історію створення власного бізнесу переселенкою, яка попри війну шукає шляхи до розвитку й розбудови справи у селищі на Полтавщині. 

Життя на Донеччині та переїзд до Харкова

Тетяна Чернікова народилася в Горлівці й до 2016 року мешкала в Донецьку. Там вона створила сім’ю, народила дитину й будувала кар’єру в менеджменті – керувала супермаркетом. Початок російсько-української війни у 2014 році став для жінки несподіванкою, проте не вибив із колії: відповідальність за родину змушувала триматися й працювати далі.

«Ми не одразу зрозуміли, що коїться. Думали, якісь заворушення, влада це припинить і все буде нормально, як і раніше. Аж потім побачили, що війна прийшла у наше місто. Друзі й знайомі якось по-дивному поводяться, стали на той бік»,– розповідає Тетяна Чернікова.

Коли сепаратистські мітинги переросли у відверте збройне захоплення влади й почалися бойові дії, родині вперше довелося сидіти в підвалі.

«Я працювала, на мені була відповідальність: за персонал, продукцію, товар. Я ходила на роботу, а моя свекруха сиділа вдома разом із дитиною. Під час обстрілів, коли всі ховалися до підвалу в магазині, я бігла нагору дивитися, куди воно летить, бо там внизу мій дім із рідними».

Спочатку з Горлівки у 2014 році виїхала сестра, а за два роки й сама Тетяна Чернікова. Окупаційна влада розгорнула масштабну інформаційну кампанію для впливу на місцеве населення, аби посіяти сумніви й створити ментальну перепону для спілкування з жителями інших областей України.

«У мене вже повинна була з’явитися друга дитина, і ми вирішили виїжджати з Донецька. Покликала до себе сестра, яка була на той час у Харкові. Я подумала: я сильна,  впораюся,  їду. Прибувши до Харкова, я відчула, що чимало людей хочуть нам допомогти».

Родина оселилася в селі Мовчани під Харковом, орендувавши будинок із земельною ділянкою, та вирішила започаткувати бізнес.

Шлях сестер до власної справи

Стартового капіталу для бізнесу не було, однак Тетяні та її сестрі Валентині це не завадило брати участь у тренінгах та програмах для розвитку бізнесу, а згодом написати свій перший бізнес-план. Фінансування одразу не знайшли, однак отримали менторську підтримку: дізналися, як промоніторити ринок, що потрібно для початку роботи.

«Ментори проєкти нам сказали: не думайте, що якщо у вас немає грошей, то нічого не вийде. Якщо є дійсно дієвий бізнес-план, якщо ви вірите в успіх, ми вас підтримаємо». 

Сестри вирішили вирощувати мікрозелень – городину, яку збирають після пророщування насіння до стану проростків. Так народився проєкт фермерського господарства. 

Перший парник був невеликим, проте з часом з’явилася можливість розширити потужності. Завдяки програмі «Рука допомоги» збудували нову теплицю для вирощування зелені, провели туди опалення, а згодом впровадили автоматизацію управління процесами освітлення, поливу та обігріву. 

«З мікрогріну ми робили салатні мікси різні за смаками – для любителів гостренького, дітей та спортсменів – і продавали в супермаркетах Харкова. Серед наших клієнтів були всеукраїнські торговельні мережі». 

Бізнес-партнерки продовжували брати участь у програмах для розвитку бізнесу. Бажаючи розширити потужності, написали новий бізнес-план, який передбачав не тільки вирощування зелені, а й виробництво заправок для салатів. 

«Нам потрібна була кухня, де ми могли виробляти продукти з нашої лінії продукції для здорового харчування. Написали бізнес-план, направили його в програму USAID Агро й нас підтримали. Нам надали обладнання для професійної кухні, щоб ми могли виробляти широкий асортимент продукції. На початку 2021 року ми почали отримувати більшість обладнання». 

Початок повномасштабної війни поклав край планам на розширення бізнесу. Тетяна Чернікова пригадує, що, подолавши перше збентеження, вони з сестрою змогли швидко зорієнтуватися. Працювати далі було небезпечно, але залишати справу остаточно не хотіли.

«Теплиця була повна зелені, ми розуміли, що реалізувати її зараз не зможемо. Але це наша праця, ми не змогли її покинути. Тому їздили на теплицю й збирали врожай під обстрілами. Було страшно. Зелень збирали, але куди її подіти? Вирішили роздавати людям. Для цього знайшли кухні волонтерів у Харкові, щоб годувати людей у бомбосховищах, метро, лікарнях. Навіть жартували: хай заздрять наші вороги, бо ми своїх людей і захисників годуємо ресторанною їжею, адже мікрогрін подають в ресторанах».

Не обмежившися постачанням продукції, сестри почали допомагати готувати на волонтерських кухнях Харкова. Тим часом діти й мама Тетяни Чернікової були вдома, ходили до укриття їхньої 5-поверхівки й спостерігали, як сусіди потроху виїжджають у безпечніші місця. Так минули два тижні, аж поки не назріло рішення евакуюватися. Вирішили їхати до Оржиці, де мешкали знайомі, які вже допомагали родині у 2014 році. Вони поступилися переселенцям власним будинком, переїхавши до іншого.

Готова їжа у пакетах: нове життя бізнесу на Полтавщині

Навесні родина прибула до Оржиці. Шлях із Харкова до селища неблизький – понад 300 км. Проте це не завадило релокувати підприємство й продовжити роботу на новому місці. 

Трохи обжившись, Тетяна Чернікова звернулася до влади по допомогу. Їй показали наявні в комунальній власності громади приміщення, а також приватні. Місцевий підприємець пішов назустріч і на пільгових умовах здав приміщення. Так вдалося орендувати місце для виробництва, куди перевезли обладнання, і продовжити роботу.

Плани на розширення асортименту довелося переглянути, бо вирощування мікрозелені та виробництво соусів відійшли на другий план у порівнянні з потребою забезпечити людей базовим харчуванням. Польові умови, відсутність електроенергії, газу, води й елементарних можливостей готувати їжу у фронтових областях – Тетяна Чернікова зрозуміла, що на часі пошук способів розв’язання саме цих проблем. Виникла ідея робити плодоовочеву консервацію та готову їжу в реторт-пакетах, які завдяки стерилізації придатні до вживання тривалий час і можуть зберігатися без спеціальних умов.

«Це пакети за армійським стандартом, військовим у таких готують їхні сухпайки. Залучили технолога, почали розробляти страви. У нас є великий автоклав. Ми готуємо їжу до напівготовності, розкладаємо по пакетах, запаюємо їх, а потім стерилізуємо в автоклаві. Виходить герметична упаковка, дуже щільна, не розірветься. Вона проходить стерилізацію й може зберігатися до двох років – як консервація у скляних і жерстяних банках».

Тетяна Чернікова розповідає, що асортимент вирішили зосередити на українських стравах, які переважно готують вдома: гарніри, закуски, джеми, солодощі. Готову їжу в пакетах для екстремальних умов продають через власний сайт Green for you Food. Також її постачають волонтерським та благодійним організаціям, які закуповують продукти для військових і цивільних на деокупованих територіях або в зонах воєнних дій.

«Основна страва, закуска й десерт. Десерт у нас в таких маленьких пакетах, щоб можна було буквально два бутерброди зробити й не було потреби банку десь зберігати. Це розраховано на разовий прийом їжі. Бійці йдуть на позицію, вони кладуть за пазуху цей пакет, він розігрівається, а потім вони відкривають і їдять. У нас не просто консерви – це домашня готова їжа. Своє тепло, турботу, свою подяку й пошану до наших захисників ми вкладаємо в ці пакети».

Починали працювати з огірками, які солили в банках, та кабачками, із яких робили ікру й укладали до маленьких пакетів. Далі розпочали виробництво каш: гречаної, рисової, пшеничної – з м’ясом, грибами, овочами. Згодом в асортименті з’явилися голубці. Улітку на джеми переробляли ягоди.

Підприємиця закуповує сировину у фермерів, які надають сертифікати якості продукції. Також приймає на перероблення городину від жителів громади.

У планах підприємиці запустити в роботу додатковий цех продукції, бо Україна як ніколи потребує ініціативних людей, чиє бажання будувати нове й розвиватися перемагає страх і розпач від невизначеності майбутнього.

Відео – Євген Чорний, Олена Стаднік

Випущено за підтримки ERIM – Equal Right & Independent Media

Посилання на статтю